Снова фэнтезийное

Долгожданный финал первой части…

Солнце уже поднялось над горизонтом, и развилка давно была пройдена. А мы все шли и шли. Теперь между нами и новым местом жительства дракона не было ни леса, ни даже самого маленького хуторка. Перед нами расстилалась степь – широкая и гладкая, как стол. Я даже успокоилась. Кажется, больше ни в какую передрягу попасть мы уже не успеем…
Однако, как оказалось, успокоилась я слишком рано. ( Впереди… )

Слово про поетесу

Вночі, з обличчям зболено-нужденним,
Присіла Мудрість край мого стола.
- Ти звала, - каже. – Ти колись за мене
Платила помилками. Я прийшла.

А я кричу:
- Зажди, моє смеркання!
Ще мить! Ще подих! Ще один рядок!
Візьми назад своє гірке всезнання,
Верни солодку пору помилок…

Цей вірш написала моя землячка, чудова поетеса Ганна Павлівна Світлична. Її немає з нами вже більше 10 років. А вірші її залишилися – пронизливі, щирі…

Мені вдалося розшукати статтю про цю незвичайну жінку. Незвичайну своєю мужністю, бо життя в неї було дуже важким… Почитайте про неї, а я з часом наберу ще її вірші…

( Ганна_Світлична )