Мовою оригіналу

Ні, все ж таки дитина моя – це щось… Вже скільки років не стомлююся їй дивуватися!
Приходжу в п’ятницю додому, розповідаю, як одній пані з місцевого телебачення (вони у нас приміщення орендують) допомагала рекламний блок перекладати з російської мови на українську. «С мєня – шоколадка! В понеділок» - пообіцяла пані.
Леся уважно вислухала и глибокодумно мовила:
- А якщо в понеділок шоколад не принесе?
- Тоді, - відповіла я, - я на столі табличку зроблю: «Шоколадку – вперед!»

А в суботу тато, повернувшись після вистави, приніс Лесі пакунок від хрещеної з подарунками до дня народження. Леська, попискуючи від задоволення, вийняла з пакунку невеличкого і симпатичного іграшкового левчика і коробку цукерок. Ви ж знаєте, як моя доня любить солодке (ну просто вся в мене!), тому зрозуміло, що до недільного вечора дожило зовсім небагато «мешканців» цукеркової коробки.
Коли я повернулася від мами, де продовжуємо з жінкою мого брата робити ремонт, Леся урочисто принесла мені коробку аж з трьома цукерками.
- Це – твої! – оголосила вона. А потім задумливо подивилася на малюнок на коробці і додала: - А ти знаєш, що в розкусі ці цукерки зовсім не такі, як намальовано? Ось дивися! – І – цими словами Леся розкусила одну з «моїх» цукерок.
Я засміялася:
- Лесь, взагалі, це називається не «в розкусі», а «в розрізі»!
- Так я ж не різала! – відповіла Леся. – Але, якщо ти наполягатимеш…
Звісно, я не наполягала. Щоб дві цукерки не зменшилися до однієї…