Мовою оригіналу. Чергове
Mar. 4th, 2010 04:57 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mikulishnaЩе один Лесин витвір. Цього разу - дитяча казка:
Травнева казка
Одного разу зайчик Вушко прокинувся в дуже-дуже радісному настрої. Адже сьогодні – перший ден травня! Це був улюблений день Вушка! Зайчик солодко позіхнув, випростав лапки, помахав хвостиком та побіг на кухню снідати.
На порозі кухні Вушко нашорошив вушка та наморщив носика, ретельно принюхуючись. Ну невже мама приготувала улюблену Вушкову страву? Капустяні котлетки! З несамовитим криком вушко застрибнув у кухню. Зайчик швидко проковтнув з десяток котлет і тільки тоді помітив складений аркушик. Вушко розгорнув його. Це була записка від зайчиковой мами: «Синку, ми з татом пішли на річку, до пані і пана Товстолобиків. У тата є що показати пану Товстолобику. Якщо хочеш, піди до своєї подружки лисички Марічки. До вечора!»
Вушко неквапом встав з-за столу і рушив до виходу з будиночка. І вже тягнучи лапку до ручки дверей, Вушко подумав: «Ось заплющу очка, вийду у двір навпомацки і відчую, як там тепло!»
Сказано – зроблено. Заплющивши очка и виставивши лапки, Вушко ступнув за поріг. І зразу ж зігнувся від холоду!
- Що це? Як це? - простукотів зубками зайчик. Розплющивши очка, він побачив, що все навкруг всипано снігом. Вушко протер очка і навіть вщипнув себе за хвостик. Нічного не змінилося. - Але ж сьогодні перше травня! - у відчаї скрикнув зайчик і з цими словами забіг додому.
Через хвилину вушко вийшов у новій зимовій шубці. «Побіжу до Марічки-лисички», - вирішив він і пострибав поміж кучугурами. Скоро Вушко вже стрибав під вікнами Маріччиної кімнати.
«Марічко! Марічко! Прокинься!» - кричав зайчик. Марічка підійшла до вікна, сонно махнула хвостиком. «Вушку, ти що, здурів?! Я сплю!» - скрикнула лисичка і раптом побачила сніг. «Ой, що це? Почекай, Вушку! Я зараз вийду!» Марічка дістала з шафки зимову дубляночку і вибігла надвір.
- Що сталося? Зайчику, ти знаєш? – схвильовано сплеснула лапками Марічка.
- Та я сам не знаю. Ось вийшов, а там… - розвів Вушко вушками.
Тут від перелазу до Марічки та Вушка підбігли тато й мама зайчика.
- Синку, вибач, вибач! Це я пану Товстолобику показував свій винахід! – крикнув тато.
- Так, а я кнопочку натиснула, - доповнила мама. - От сніг і випав.
- Тато, мамо! Ви ж ненароком! А сніг зникне? – спитав Вушко.
- Та зараз, зараз підкручу… - мовив тато.
- Ні, не треба! – раптом попросила Марічка. – Можна сніговика зліпити?
- Звичайно! – в один голос відповіли батьки.
За годину снігу на було. А сніговик – залишився. Чудо та й годі!
Травнева казка
Одного разу зайчик Вушко прокинувся в дуже-дуже радісному настрої. Адже сьогодні – перший ден травня! Це був улюблений день Вушка! Зайчик солодко позіхнув, випростав лапки, помахав хвостиком та побіг на кухню снідати.
На порозі кухні Вушко нашорошив вушка та наморщив носика, ретельно принюхуючись. Ну невже мама приготувала улюблену Вушкову страву? Капустяні котлетки! З несамовитим криком вушко застрибнув у кухню. Зайчик швидко проковтнув з десяток котлет і тільки тоді помітив складений аркушик. Вушко розгорнув його. Це була записка від зайчиковой мами: «Синку, ми з татом пішли на річку, до пані і пана Товстолобиків. У тата є що показати пану Товстолобику. Якщо хочеш, піди до своєї подружки лисички Марічки. До вечора!»
Вушко неквапом встав з-за столу і рушив до виходу з будиночка. І вже тягнучи лапку до ручки дверей, Вушко подумав: «Ось заплющу очка, вийду у двір навпомацки і відчую, як там тепло!»
Сказано – зроблено. Заплющивши очка и виставивши лапки, Вушко ступнув за поріг. І зразу ж зігнувся від холоду!
- Що це? Як це? - простукотів зубками зайчик. Розплющивши очка, він побачив, що все навкруг всипано снігом. Вушко протер очка і навіть вщипнув себе за хвостик. Нічного не змінилося. - Але ж сьогодні перше травня! - у відчаї скрикнув зайчик і з цими словами забіг додому.
Через хвилину вушко вийшов у новій зимовій шубці. «Побіжу до Марічки-лисички», - вирішив він і пострибав поміж кучугурами. Скоро Вушко вже стрибав під вікнами Маріччиної кімнати.
«Марічко! Марічко! Прокинься!» - кричав зайчик. Марічка підійшла до вікна, сонно махнула хвостиком. «Вушку, ти що, здурів?! Я сплю!» - скрикнула лисичка і раптом побачила сніг. «Ой, що це? Почекай, Вушку! Я зараз вийду!» Марічка дістала з шафки зимову дубляночку і вибігла надвір.
- Що сталося? Зайчику, ти знаєш? – схвильовано сплеснула лапками Марічка.
- Та я сам не знаю. Ось вийшов, а там… - розвів Вушко вушками.
Тут від перелазу до Марічки та Вушка підбігли тато й мама зайчика.
- Синку, вибач, вибач! Це я пану Товстолобику показував свій винахід! – крикнув тато.
- Так, а я кнопочку натиснула, - доповнила мама. - От сніг і випав.
- Тато, мамо! Ви ж ненароком! А сніг зникне? – спитав Вушко.
- Та зараз, зараз підкручу… - мовив тато.
- Ні, не треба! – раптом попросила Марічка. – Можна сніговика зліпити?
- Звичайно! – в один голос відповіли батьки.
За годину снігу на було. А сніговик – залишився. Чудо та й годі!
